Шептицький Андрей 

(29 липня 1865, Прилбичі — † 1 листопада 1944, Львів)
Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви

Роман Марія Олександр Шептицький народився в Прилбичах, біля Львова. Його батько називався Іван Канти Шептицький, мати – Софія з роду Фредро. Сім’я Шептицьких була численною. З семи синів до повноліття дожило лише п’ятеро – Роман, Олександр, Станіслав, Казимир і Лев.
Мати Митрополита Андрея Софія була дуже релігійною особою і в такому дусі виховувала своїх дітей, щоправда в римо-католицькому обряді.
Важливий вплив на виховання Романа і його братів мала атмосфера родинного дому. Цю атмосферу створювали батьки – мати була надзвичайно талановитою і всебічнорозвинутою людиною. Батько походив з ополяченої руської сім’ї, активно підтримував контакти з представниками української культури і завжди свідомо підтримував сімейні традиції.
Значний вплив на формування особистості Романа відіграла гімназія св. Анни в Кракові, де в 1883 році він здав випускні екзамени і продовжував здобувати вищу освіту.
Вже в ранній молодості Роман знав, що хоче змінити обряд з римо-католицького, в якому виховувався, на греко-католицький, і стати священиком. Це рішення було зовсім незрозуміле для його батьків, особливо для його батька Івана, сім’ї та середовища, з якого виходив. Сім’ї з прикордоння Речіпосполитої часто були польсько-українські. Життєвий вибір Романа – це був вибір належності до традиції і культури предків. 
Батько Романа намагався перевірити покликання сина і не дозволив йому вступити до монастиря. Спершу він відбув військову службу і здобув вищу освіту. Восени 1883 року Роман розпочав військову службу в уланському полку в Кракові, але вже в січні тяжко захворів на скарлатину і був звільнений з війська. В 1884-1887 роках Роман навчався в університеті в Кракові, а потім у Вроцлаві, на юридичному і теологічному факультетах. Він закінчив свою освіту з званням доктора юридичних наук. Вже будучи василіянином, в 1888-1890 роках, він продовжував навчання в університетах у Відні і в Мюнхені. Це була людина особливо обдарована і надзвичайно освічена, що, без сумніву, принесло свої результати в його майбутньому священичому служіння.
У 1888 році Роман отримав дозвіл від свого батька Івана на вступ до. Василіанського Чину. Він розпочав новіціят у Добромилі і прийняв монаше ім’я Андрей.
Знаючи середовище, в якому виховувався Роман Шептицький і його дальший життєвий шлях, важко дати відповідь на запитання: „Ким був Митрополит Андрей?”. Перш за все був людиною Божою. Мрією ієромонаха Андрея василянина було стати монахом: „До монашої келії я був прив’язаний всім серцем, тому залишити її було мені дуже важко, а монаше життя завжди усвідомлював собі так, що, перш за все, основним заняттям монаха є перебування в келії, з метою молитися до Бога”.
Але життя запропонувало свій сценарій і 19 червня 1899 року Папа Лев XIII призначив ієромонаха Андрея єпископом Станіславським. Нелегко було йому погодитися на таке призначення. Він розумів, яка відповідальність лягає на плечі єпископа: „Єпископського уряду боюся саме тому, що надзвичайно відповідальною справою є перед судом Божим відповідати за спасіння тисячів людей”.
Папа Лев XIII 17 грудня 1900 року призначив владику Андрея Митрополитом Галицьким, Архиєпископом Львівським, Єпископом Кам’янець-Подільським. Урочисте введення на престол Митрополита Андрея відбулася в церкві св. Юра у Львові 17 січня 1901 року. З церквою св. Юра Митрополит залишився зв’язаний до кінця свого життя – впродовж наступних 44 років.
Початок ХХ століття був періодом інтенсивної пастирської праці Митрополита Андрея. З цього періоду залишилися його пастирські послання. В цей період Митрополит, меценас мистецтва, заснував Музей Народного Мистецтва у Львові.
У 1907 і в 1909 роках Митрополит був керівником першого і другого екуменічного конгресу в Велеграді.
В результаті великої хвилі еміграції з Галичини, під кінець XIX століття, в Канаді, Сполучених Штатах і Південній Америці було багато греко-католиків, які залишилися без душпастирської обслуги. Не було там теж церковної ієрархії. В 1910 році Митрополит відвідав Північну Америку. Він зустрівся з греко-католицькими громадами в Сполучених Штатах і Канаді, а також брав участь в XXI Євхаристійному Конгресі.
Ще перед початком першої світової війни Митрополит намагався впровадити політичні реформи, які мали піднести політичне значення українського населення в Австро-Угорській Імперії. 
Після входу російського війська до Львова в 1914 році Митрополит був арештований і вивезений до Києва, пізніше до Нижнього Новгорода та до Курська. В березні 1917 року рішенням Тимчасової Влади він був звільнений, повертався через Москву, Петербург і Київ. Митрополит Андрей керував синодом російської греко-католицької церкви, екзархом якої був призначений о. Леонід Федоров. Він перебував в Західній Європі та безуспішно намагався доїхати до Ватикану. У вересні 1917 року повернувся до Львова.
В 1917-1923 роках Митрополит рішуче підтримував діяльність української еліти, яка намагалася утворити незалежну Українську державу на території Галичини і Наддніпрянської України.
В період 1921-1923 років він був у далекій подорожі: в західній півкулі відвідував греко-католицькі парафії в Канаді, Аргентині, Бразилії і Сполучених Штатах. Також подорожував по Західній Європі. 
У той час, коли Митрополит перетнув у серпні 1923 року кордон між Чехословаччиною і Польщею, він був інтернований представниками польської влади і оселений в Познані. До Львова повернувся аж 5 жовтня.
Митрополит у 1927 році очолив п’ятий екуменічний конгрес у Велеграді. В 1924 році польська влада заборонила йому брати участь у такому конгресі.
У цей період Митрополит дуже активно діяв в справі зміцнення греко-католицької Церкви. Ним було засновано Богословське Наукове Товариство, він відвідував греко-католицькі парафії на Прикарпатті і в Словенії, а в 1928 році заснував греко-католицьку Богословську Академію у Львові. 
Митрополит ніколи не мав доброго здоров’я, до кінця свого життя він відчував наслідки скарлатини, якою хворів в молодості. В 1930 році стан Його здоров’я погіршився, і Він ходив на милицях, а ще пізніше пересувався в інвалідному візку. Незважаючи на хворобу, яка прогресувала, Митрополит дуже багато працював. 
Період другої світової війни був надзвичайно важким. У вересні 1939 року Митрополит призначив екзархів Греко-католицької Церкви до праці на території Радянського Союзу. Він заборонив залишати церковні території.
Під час другої світової війни драматично загострився польсько-український конфлікт і перед смертю Митрополит був свідком подій, що проходили інакше, ніж він того хотів, які цілком суперечили тому, до чого прагнув все життя.
Митрополит Андрей помер у Святоюрській палаті 1 листопада 1944 року і був похований у крипті собору Св. Юра у Львові. На псевдособорі, який відбувся 8 березня 1946 року у Львові, проголошено незаконність Берестейської Унії та приєднання Греко-католицької Церкви до Московського Патріархату. Було арештовано Митрополита Йосифа Сліпого, наступника Митрополита Андрея, греко-католицьку єрархію і багатьох греко-католицьких священиків. На території Східної Європи і Радянського Союзу формально неіснуюча Греко-католицька Церква пішла у підпілля.
Ким був Митрополит? Вінбув важливим екуменічним діячем цього періоду, був державним діячем, який відповідав за добро земне й вічне довіреного йому народу. Одночасно Митрополит був людиною, яка відважно і рішуче критикувала нацизм, він рятував євреїв в часах Голокосту. Врешті, згідно з думкою багатьох сучасників та членів його сім’ї, які пам’ятали Митрополита, він був святим, і сподіваємося, що Церква в найближчому часі причислить його до лику святих.

Джерело: http://www.ex.ua/8770144