Моя країна…

У країні страх чи така неволя?

Цього не передбачувала доля…

Вже плачуть матері, сумують дівчата,

Бо йдуть на війну наші козачата.

А плачуть наші ненечки за сина

Якого вже забрала лихая година

А може й забере ще, та хто ж її знає

Якщо забере – уже не спитає…

«Та ж, мамо, матусю, не плач

Я прошу тебе, мамо, пробач…

Що так рано пішов я від тебе

Що високо подався я в небо».

Ось так солдат покинув Україну

Свою матусю й милу Батьківщину.

Тож, скажіть мені, браття, чому москальські руки

Досягають сина і матері розлуки?

Чом москаль на Україну зазіхає?

Чи він своєї країни не має?

Геть, москалю, геть, ти чув?

І до Вкраїни вхід забув.

Бо як Україна замахнеться –

То тобі, москалю, не минеться,

Бо Україна, то така держава –

Де є воля, сила й вічна слава!

Атлас Леся, 2015р.